«Він трепетно живе у кожному рядку»

(до 160 - річчя від дня народження Івана Франка)

/Files/images/1.jpg

27 серпня 2016 року ми відзначимо 160 річницю з дня народження Івана Яковича Франка, одного із найталановитіших митців.

Як я люблю тебе, мій рідний краю,

Як я люблю красу твою, твій люд.

Як гаряче молюся і бажаю

Для твого щастя свій віддати труд.

І.Франко

Іван Франко: «Дещо про себе самого»

«Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм, і то не сентимент, не національна гордість, - то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все-таки підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде намарне».

Іван Франко - діяч, який уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших письменників слов'янських народів; його ім'я здобуває все ширшу світову славу. Він був великим поетом, прозаїком, драматургом і належав до тих письменників, яких сам порівнював із деревом, що корінням своїм міцно тримається в національнім ґрунті, звідки й черпає живі соки, а кроною сягає народної атмосфери думок і змагань.

Він був ученим широкого діапазону - критиком і дослідником літератури, істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем. Він був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей. На початку 80-х pp. XIX ст. Франко плідно поєднував працю перекладача західноєвропейської романтичної класики, публіциста («Мислі о еволюції в історії людськості»), літературознавця (статті про Шевченка й Куліша, «Огляд української літератури» за 1880 тощо), видавця (журнал «Світ»).

Як учений Франко виступав у журналі з науково-фольклорними публікаціями та їх науковими коментарями (у рубриках «Із уст народу», «Із старих рукописів»), біографічними нарисами, з рецензіями на наукові праці польських, чеських, німецьких авторів, з публікаціями документів до історії літературного і політичного життя Галичини. Як письменник - із циклом поезій. Як літературний критик - із систематичними оглядам літературних новин. Як публіцист - з низкою полемічних статей на актуальні суспільно-політичні теми.

Окрема сторінка літопису журналістської діяльності І. Франка – це публікація його історичних праць, поезій, перекладів і ювілейних статей та іншої інформації про нього в пресі української діаспори на американському континенті. Дорогу до заокеанської преси прокладав не він. Це був зворотний зв'язок, який виходив від українських культурно-поетичних товариств та їхніх періодичних видань — газет «Свобода» та «Народна воля» (Оліфант, Скрентон, США), «Робочий народ» (Вінніпег, Канада).

Іван Франко - універсальна особистість, геній, людина нового часу, яка набагато випередила свою добу, вчений і митець європейського рівня, яких мало в історії української культури. Він був автором, що творив національний комплексний культурно-естетичний код, сягав думкою в усі галузі духовного життя людства, інтегрував українські художні традиції в європейські тенденції літературного розвою. Його художня творчість завжди надихалася вірою в іще не вичерпані сили української нації.

Франку належать понад п'ять тисяч творів у різних галузях літератури й науки. Випущені у світ п'ятдесят томів — лише третина написаного (за радянських часів кількість томів будь-кого не мала перевищувати доробку «вождя світового пролетаріату»).

Небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів Відродження...

«Іван Франко – письменник, критик, перекладач, публіцист, політик, учений».Його ім'я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи . Ім'ям Івана Франка названо вулиці в обласному та районних центрах, в селах та селищах. З нагоди 100-річчя від дня народження Каменяра (1956 р.) обласній бібліотеці було присвоєно ім'я Івана Франка.

/Files/images/4.png

Пропонуємо провести тематичні уроки, літературні вечори, вікторини, усні журнали, присвячені Іванові Франку та книжково-ілюстративні виставки:

- «Непоборимий син землі»

- «Безсмертна спадщина Франка»

- «I горiв, i яснiв, i страждав, i трудився для свого

народу»

- «Славетний син людства»

- «Великий письменник і громадянин»

- «До невмирущих джерел творчості І.Франка»

- «Апостол духу, каменяр І. Франко»

- « Не вмре поезія – не згине сила духу»

- «Іван Франко і сучасність»

- «Шляхом Каменяра»

- «Іван Франко – світоч національного відродження

України»

- «Серце віддане народові»

- «Біль обернений у слово»

- «В літописі життя – навіки»

- «У кожній казці мудрості перлина»

- «Славетний нащадок української землі»

- «Незгасле світло народної душі»

- «Геніальний творець універсального значення»

З любов'ю і шаною вимовляє все прогресивне людство ім'я Івана Франка, відзначаючи його черговий ювілей. Його називають Каменярем, бо він сміливо вдарив по скелі австро-угорського цісаризму, молотом лупав скелю соціальної несправедливості, гукаючи тисячам: «Лупайте сю скалу. Нехай ні жар, ні холод не спинить вас». Франко став великим тому, що вийшов з народу, йшов з народом і вів його вперед, закликаючи «добувати хоч синам» як не собі, кращу долю в боротьбі». Він завжди був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу в ім'я нового; скелю неправди і визиску в ім'я правди, добра і краси. Іван Франко внесений до списків найбільших письменників світу і його ім'я висічене на гранітних скрижалях [історії] поруч з іменами найславетніших синів людства.

Перу письменника належить понад п'ять тисяч творів, які ввійшли до золотого фонду не лише української, а й світової літератури.

Завдання бібліотечних працівників - доносити до свідомості читачів дорогий скарб творчого доробку Великого Каменяра. Для широкої пропаганди творів та літератури про життя і творчість письменника необхідно використовувати різні форми бібліотечної роботи: бесіди, бібліографічні огляди, літературні, тематичні, літературно-музичні вечори, літературні та франківські читання, години поезії, усні журнали, читацькі конференції.

В індивідуальних бесідах з різними групами читачів бібліотекарю слід підкреслювати, що творча спадщина І.Франка надзвичайно багата і різноманітна. Він був не лише великим письменником, а й великим вченим-мислителем, продовжувачем традицій Т.Шевченка...

Пропаганду творів ювіляра та літератури про нього слід здійснювати комплексно, поєднуючи з пропагандою суспільно-політичної, історичної, художньої та іншої літератури, яка відображає життя трудящих Галичини в минулому і [сьогоденні]. Особливу увагу слід звернути на книги та статті, де розкривається образ Великого Каменяра, борця за нове, вільне суспільство, яке творять сьогодні, трудящі франкового краю...

Необхідно активізувати роботу клубів «Любителів поезії», доповнивши тематику їхніх занять заходами, пов'язаними з відзначенням ювілею.

В бібліотеках слід практикувати підготовку загальносистемних, виїзних масових заходів. Доцільно подбати про те, щоб проводились вони ... спільно з школами, клубами, об'єднаннями книголюбів, місцевим Спілками письменників, а також літературними об'єднаннями, керівниками та учасниками художньої самодіяльності...

Основна мета методично-бібліографічних матеріалів - допомогти бібліотечним працівникам організувати широку пропаганду творчості Івана Франка з нагоди його ювілею. В методичних порадах подається план книжкової виставки, цикл франківських читань, літературно-тематичні вечори, усний журнал, бібліографічний огляд літератури та інші форми бібліотечної роботи.

Під час проведення франківських читань треба звернути увагу на значення творчої спадщини І.Я.Франка в нашому житті, її місце в духовному світі сучасника. Слід підкреслити, що Іван Франко був провісником ідей свободи і соціальної справедливості, співцем прийдешнього братерства, нового світлого життя вільних людей. З великим запалом він закликав народ до боротьби за свободу і правду, за щастя і гідність людини... Він є нашим сучасником, соратником і прибічником у нашому щоденному житті, в праці, котру він так натхненно оспівував. Його слово збуджує думку, запалює серця до нових і нових звершень в ім'я процвітання рідної Вітчизни. Його твори кличуть на звитяжну працю для блага людей...

Франківські читання можна провести за циклами:

Провісник майбутнього, борець за майбутнє.

1. « Борець за правду і щастя людини». (Лекція)

2. «Вогонь в одежі слова». (Вечір поезії)

Поборник братерства нового.

І. «Співець свободи і братерства». (Літературно-тематичний вечір)

2. «І. Франко в сучасності». (Відкритий перегляд літератури)

Вічно з нами.

«Цвіте добром земля каменяра». (Усний журнал)

«Наша гордість і слава». (Лекція)

«На оновленій землі». (Огляд літератури)

«У героїв землі Франкової» (Вечір-зустріч).

«Вінок шани Каменяреві». (Художнє читання творів, присвячених Франкові)

Це має відобразити всенародну пам'ять, любов і шану до Великого Каменяра. …

Активній пропаганді творчості І.Франка та літератури про його життя і діяльність сприятиме проведення літературно-тематичних вечорів. Теми їх можуть бути найрізноманітнішими, наприклад: «Великий Каменяр», «Вічний революціонер», «Співець дум народних», «Пісня і праця - великі дві сили», «Лиш боротись - значить жить», «Провісник майбутнього», «Вічно живий Франко». Літературні вечори слід проводити разом з будинками культури, клубами любителів поезії, за допомогою членів літературних гуртків, учасників художньої самодіяльності тощо.

Літературний вечір «Співець свободи і братерства.»

Програма, вечора:

1. « І.Франко - поборник дружби народів» (Доповідь)

2. «Гімн Каменяреві» (Художня частина)

3.«Життя та творчість І. Франка» (Перегляд літератури).

Важливе місце в пропаганді творчості Івана Франка та літератури про його життя і діяльність повинні зайняти бібліографічні огляди літератури. Бібліографічні огляди, присвячені Франку, можна провести на теми; «Твори мужності й боротьби», «Іван Франко у спогадах сучасників», «Поетичний вінок Івану Франкові», «Іван Франко у творчості львівських поетів» та ін.

Пропонуємо огляд літератури на тему: «Художній життєпис Івана Франка». (Образ письменника в прозі).

Найбільш доступною формою наочної пропаганди творів Івана Франка та літератури про його життя і діяльність є книжково-ілюстративні виставки. Пропонуємо кілька назв для книжкових виставок, присвячених ювілею Франка: «Великий майстер українського слова», «Народний письменник України», «Письменник – мислитель», «Наш безсмертний Франко».

«Безсмертна спадщина Франка». Тут слід як найширше представити всі видання творів Франка, які є в бібліотеці.

«Його життя - вогонь і боротьба». В цьому розділі потрібно представити найважливішу літературу, що дає загальну характеристику життя і творчості І.Франка. Поруч можна розташувати художні твори, які змальовують образ Великого Каменяра.

«У пам'яті народній». Тут можна представити матеріали про всесвітню славу поета, про відзначення ювілеїв поета та широке використання його творчості в наш час.

Як підсумковий захід по пропаганді творчості І.Я.Франка радимо провести вікторину, яка дасть можливість активізувати мислення читачів, поглибити їх інтерес до творчості письменника.

Питання вікторини:

І. Яким віршем відкривається збірка «З вершин і низин»? («Вічний революціонер»);

2. Який композитор передав у музиці революційний зміст цього вірша? (М.В. Лисенко).

3. Які твори Франка мають однакові назви з статтею Добродюбова і п'єсою Горького? («На дні»).

4. Якого письменника Франко назвав «одним із світочів російського народу»? (О.М.Горького)

5. Назва якої повісті Франка складається з назви міста і дієслова, що означає емоційний стан людини? («Борислав сміється»).

6. Який драматичний твір присвятив Франко одному з князів Київської Русі? («Сон князя Святослава»).

7. Який однойменний цикл віршів є у Франка і Грабовського? («Веснянки»).

8. До якої повісті Франко взяв епіграфом слова Пушкіна: «Дела давно минувших дней, преданья стрины глубокой»? (До повісті «Захар Беркут»).

9. Які поеми Франка названі іменами: міста ХУІ-ХУП ст.; біблійного героя? (а) «Іван Вишенський»; б) «Мойсей»).

10. У якій повісті Франка показано прекрасний образ дівчини, що заради любові до народу зрікається свого батька? Як її звуть? (У повісті «Захар Беркут», Мирослава).

11. Назва якого циклу віршів Франка є першою згадкою про пролетаря в українській дожовтневій поезії? («Думи пролетаря»)

12. Які визначні твори Гоголя, Чернишевського і Помяловського Франко переклав на українську мову? («Мертві душі», «Що робити?», «Нариси бурси»).

1З. Яка народна пісня послужила Франкові темою драми

«Украдене щастя»? («Пісня про шандаря»).

14. Якого драматурга Франко назвав «Шекспіром російського купецтва»? (О.М.Островського).

Іван Франко — одна з найяскравіших постатей в українській історії.

Він один з небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами — українською, польською і німецькою, а перекладав з 14 мов.

Він прожив неповних 60 років, а написав близько шести тисяч творів — літературних, публіцистичних, наукових.

Його доробок — єдиного з українських письменників і вчених — видано в 50-ти томах, а згодом планується видати — 200 томів його творів.

Він був ніжним ліриком і відважним бунтівником, витонченим літературним майстром і вченим -енциклопедистом, першим з українських письменників, який заробляв на хліб літературною працею, а помер у неймовірній бідності. Його вірші «Каменярі», «Вічний революціонер» стали класикою за життя, зваблюючи композиторів своїм духом і ритмікою. Його п'єса «Украдене щастя» ось уже друге століття є окрасою репертуарів найкращих театрів України. Поема «Мойсей» своєю філософією захоплює тисячі дослідників — літературознавців, філософів, істориків.

Iван Франко у працях філософського та суспільно-політичного спрямування піднімав проблеми, актуальні не лише й не стільки для його часу, скільки для наступних поколінь українців, в успіх та щасливу долю яких він щиро вірив. Саме у вмінні І. Франка виокремити з безлічі аспектів громадського життя якраз ті, які матимуть вирішальне значення для майбутнього української нації, запропонувати реальні шляхи їхнього вирішення, полягала велич Івана Франка як мислителя та суспільно-політичного діяча.

В особі Івана Франка українська нація здобула геніального творця універсального значення. Йому належать класичні зразки творчості в сфері художньої культури (драматургія, поезія, есеїстика), духовного будівництва нації, народознавства, філософії історії і Людини. Ім'ям Франка позначена боротьба за модернізацію України в новітній історії на європейських цивілізаційних засадах XIX століття та пошук контурів нашої епохи, коли «наука стане верховним принципом історії».

Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко.

Поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва, один з найвизначніших політиків Галичини кінця XIX ­— початку XX століття.

Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину. Вона є не лише безсмертним історико-літературним фактом, золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем нашого сьогодення, що впливає на формування громадсько-політичних і естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.

Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академію в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в середньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

/Files/images/5.png

СЦЕНАРІЙ

«Великий Каменяр»

(до дня народження Івана Яковича Франка)

Святково прибрана сцена.

На сцені: портрет І.Франка, книжкова виставка

«Сьогодні, мов зоря, він сяє Україні...»,

фотографії епізодів життя І.Франка та його сучасників.

Читець:

Сорок літ, як Мойсей по пустині,

Він проводив народ за собою.

В небо рвалися очи вірлині,

А життя вниз тягло - бо в долині

Бій завзятий ішов з темнотою.

Як мечем, воював він словами,

То пророчив, то вчив як учитель,

То, як батько помежи синами

Пробував і творив поміж нами,

Правди й волі безсмертний служитель.

Він не гнувся під праці вагою

І ніколи її не цурався.

Як лицар, серед лютого бою,

На бій-полю поляг головою,

Але духом в безсмертя піднявся.

Б.Лепкий «Іванові Франкові»

1 Вед.: Галичина дала світові багато визначних людей. Серед них яскравою постаттю є Іван Франко - класик української літератури, геніальний письменник, перекладач, публіцист, громадський і просвітницький діяч, який своєю невтомною працею будив і зміцнював національну свідомість українців.

2 Вед.: Іван Франко - європейський геній - встає сьогодні з нами зазбереження Української держави, яку він будував своєю титанічною, каменярською працею. За обсягом знань, багатством лексичного запасу він був енциклопедією, а за працьовитістю, результативністю та глибиною мислення його величають титаном думки і праці. Людству він залишив понад 5 тисяч оригінальних і перекладних творів, статей, рецензій.

1 Вед.: Перегорнімо ж сторінки книги життя Івана Яковича Франка.

І. ВІД ОТЧОГО ДОМУ...

Читець : «Дитинство і юність - це єдині ключі до розкриття численнихзагадок зрілості — чи стосується це індивіда, нації чи всього людства.» Б.Хашдеу

2 Вед. 27 серпня 1856 року и с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині в родині відомого на всю округу коваля народився ясноокий хлопчик. Зростав Іванко розумним і допитливим, роботящим, добрим і товариським. Дитинство Яся (Ясем або Мироном часто тоді звали Івана в родині) минуло в селах мальовничого Підгір'я - Нагуєвичах та Ясенині Сільній - в селянському оточенні. З рідним селом в'яжуться спогади письменника про дитинство: «Неначе ві сні, виринають перед моєю душею забуті тіні давньої минувшини, рисуються виразними силуетами на тлі крайообразу мойого рідного села і промовляють до мене давно нечутими, простими, тихими словами.»

Читець:

У долині село лежить,

Понад селом туман дрижить,

А на горбі, край села

Стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле,

А в коваля серце тепле,

А він клепле та й співа

Всіх до кузні іззива.

1 Вед.: Так згадував Іван Франко батьківську кузню, що будила в пам'яті світлі та щасливі спогади. Там він слухав розповіді селян про тяжку працю, злидні та неврожаї, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко запало побачене і почуте. Він зрозумів, як тяжко живеться людям, і усвідомив, що за кращу долю треба боротися. Вогонь кузні та батьківська любов зігрівали душу великого письменника: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Се вогонь укузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

2 Вед.: На шостому році життя Івася віддають до школи в с.Ясеницю Сільну. Тут навчався два роки. Пізніше навчається в школі при монастирі М.Дрогобича, Дрогобицькій гімназії. Протягом усіх восьми років навчання в гімназії Іван був одним з найкращих учнів. Охоче вчився малювання, теорії музики, брав участь в гімназійному хорі. Він жадібно читав усе, що потрапляло йому до рук, на нужденні копійки купував книги, збирав власну бібліотеку. На час закінчення гімназії в ній було вже понад 600 книг. Згадуючи роки навчання, писав: "Шевченка я вивчив майже всього напам'ять..."

Пісня «Пісне, моя ти підстрелена пташка»

Читець:

Пісне, моя ти сердечна дружино.

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою единою

Бідного мого, тяжкого життя.

1 Вед.: Першою розбудила в дитячому серні Івана поетичні струни, любов до пісні його мати - Марія Кульчицька. Вона любила співати і знала багато пісень; співані нею синові народні пісні вводили його в світ поезії і багато заважили в розвиткові майбутнього митця слова. Вони навчили його переживати виспівані з сумом людські турботи, недолю і незгоди, ненавидіти зло і кривду. З голосу матері він запам'ятав чимало

задушевних ліричних пісень, коломийок, повний цикл весільної пісенності, ряд епічних балад і співанок. Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше зі зрілістю. Дуже багато дав отой ласкавий материн спів майбутньому поетові, а через нього і українській літературі. Народні пісні стали улюбленими піснями Франка. Недаремно ж свою любов до пісень поет називав прекрасним віном, придбаним у батьковій хаті.

Читець:

«Мамо, голубко! - було налягаю -

Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»

«- Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки.»

...Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого буття.

2 Вед.: Іван Франко мав чималий доробок як фольклорист: 400 записаних пісень і 1800 коломийок. Також він сам був добрим співаком. Тексти пісень від нього записував М. Павлик, а мелодії - М. Лисенко.

Пісня: «Ой рано я, рано устану».

ІІ. У СВІТ ШИРОКИЙ...

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,

Лиш праця світ таким, як є, створила

Лиш в праці варто і для праці жить.

1 Вед.: Склавши на «відмінно» іспити на атестат зрілості, І. Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет. Він одразу активно включається в студентське життя, стає співробітником журналу «Друг», в якому друкує свої вірші і перші оповідання. Навколо Франка групується талановита студентська молодь. І.Франко ґрунтовно вивчає давню українську писемність. Протягом першого року навчання в університеті він перечитав усю бібліотеку студентського товариства, кілька тисяч томів. Разом з товаришами він здійснює кілька мандрівок по Галичині, поширює заборонені в Австро-Угорщині книги і журнали.

Читець:

Заглиблений у книг нових і давніх стоси,

Він слухав голоси з низин і з-понад хмар,

І хоч хитався він, та мав високий дар

Гніт ненавидіти і люд любити босий.

Максим Рильський «Франко»

2 Вед.: «Вогонь в одежі слова» Франковими словами найкраще можна назвати Франкову творчість, полум'яну й пристрасну, роздмухану найголовнішими вітрами життя і звернену сяючими сполохами своїми вперед, в наступне, в завтра. Пильним, активним вгляданням в майбутнє с вся творчість геніального українського мислителя-письменника - вченого, прокладача шляхів, рубача нетрів і знищувача скель – того, кого народ заслужено назвав славним іменем «Великого Каменяра».

Лиш діло робіть!

Не по ваших словах

Колись вас судитимуть люди;

Лиш трудом запічним мурований шлях

Заслугою вашою хай буде! Іван Франко

III. ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ

Читець:

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обнов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

1 бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Я вилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепну латаєм но:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелеться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.

1 Вед.: З невимовного болю Франкової душі постала збірка «Зів'яле листя». А тому й пісні в ній – «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин поет втомився, знесилився, почувався « зраненим звіром», що тікає в нетрі, щоб у своєму барлогу вмирати.

Любовна драма надломила його морально, надірвала дуту, переповнила все його єство нестерпною мукою. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла». Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» - пісні.

2 Вед. : «Є в «Зів'ялому листі», - пише Дмитро Павличко, - речі такої красоти і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Рядки Франкової поезії нас просто чарують:

Читець:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

IV. Я РАДО ЙДУ HА ЧЕСНЕ, ПРАВЕ ДІЛО!

...Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові.

Іван Франко

1 Вед.: ...Доля ніколи для нього не була матір'ю. Завше мачухою-від народження до гробової дошки. Від того часу, коли став до громадської праці на рідній ниві, не на словах, а на ділі став організовувати народ, аби боротись за свою державність.

2 Вед.: На другому році студентського життя Франка арештували і кинули до Львівської в'язниці за соціалістичну пропаганду. 9 страшних місяців в переповненій злочинцями камері тільки зміцнили революційний дух поета. Він друкується в прогресивних часописах, бере активну участь у громадському житті, виступає на мітингах. Одна за одною виходять збірки його творів. Ще двічі заарештовували Франка, одного разу три місяці він був ув'язнений в Коломиї, де і написав гімн волелюбному духові мільйонів людей «Вічний революціонер»:

Вічний революціонер –

Дух, що тіло рве до бою.

Рве за поступ, щастя й волю, -

Він живе, він ще не вмер.

1 Вед.: Ні арешти, ні тюрми, ні злидні не зламали Франка. Він здобуває визнання, як видатний український письменник і вчений. В колі його наукових інтересів філософія, історія, політекономія, етнографія, фольклористика. Франко самостійно завершу освіту, захищає при Віденському університеті докторську дисертацію, мріє про викладання літератури у Львівському університеті. Проте австрійський уряд не допустив його до університетської кафедри, боячись вплину на молодь його демократичної творчості. Франко не випустив з рук пера, не зігнувся перед ворожими нападами. Його ім'я стало відоме далеко за межами Галичини.

Чтець: Вірш «Франкові»

Звились шляхи вужами в далину.

А далина до себе манить знаку.

О, скільки раз стрічав Франко весну.

Мов юність власну, в шумі ясеновім.

Коли на сході устає зоря,

Віддавши горам пломінь янтаря.

І скоро, скоро зацвітуть сади.

А поки що морози на світанні.

І, нахиливши плечі до води,

Звисають скелі, в першу зелень вбрані.

І Прут-ріка, зібравши води з гір,

Рве береги всьому наперекір.

А плин думок нестримний, як завжди.

І на папір слова лягли рядками.

І бачить він: зімкнулися ряди

Людей робітних. Власними руками

Здобудуть волю-хоч і не собі,

Так дітям у жорстокій боротьбі.

А думи йдуть орлом гірським в польот.

Навколо все яснішає поволі.

Землицю рідну, звільнений народ

Він, бачить «у народів вольних колі».

Надія серце радістю стиска.

І сяє зір натхненного Франка.

V. І ОСТАННЯ ЧАСТЬ ДОРОГИ

Ох та далекий ще мабуть той час!

І не Мойсей я, щоб з вершка гори

Зирнути міг в обіцяную землю,

В котру веде людей, а сам ніколи

Ввійти не можу. Скорбна доля наша.

Людей, що прокладають новий шлях.

І. Франко

2 Вел.: Не хотів бути гетьманом. Не чув себе покликаним для цього. Не хотів бути керманичем, не був сотворений для проводиря. Любив іти в лавах, добре пам'ятаючи, як казав Наполеон про того генерала, котрий, коли йде в строю, то виглядає на Доброго солдата, а як випхається наперед то чистий ідіот. Хотів іти зі всіма рядами. Але такого ряду не було. Це було, як зізнається, його нещастям: "Я крутився, як вівця, і замість іти уже протертою дорогою, сам мусив про І прати її. У нас було і є замало людей і до найпростішої роботи".

1 Вед.: Та й це лише половина правди. Друга: ми любимо тою. хто береться щось зробити для суспільної користі, безнастанно направляти, штурхати, поправляти, уповати, щоб вислухав тільки його єдиної ради, бо вона вірна, а інша - ні, а опісля ще й звинуватити, хто, працював і старався, у всіх гріхах.

2 Вед.: Злигодні, урядові переслідування підірвали здоров'я Франка. Він тяжко захворів. Не маючи змоги писати свої праці власноручно, були паралізовані руки, він диктував їх синові, студентам. Щоденна праця була девізом його життя аж до самої смерті. 28.05.1916 р. Івана Франка не стало. Похорон перетворився на велику демонстрацію. Це був всенародний сум за великим письменником.

1 Вед. : На могилі Франка на Личаківському кладовищі у Львові височить надгробок - каменяр, що молотом розбиває гранітну скелю. Великим Каменярем називають нащадки 1. Франка, письменника, що своїм полум'яним словом ламав скелю неправди і гніту в ім'я правди і волі.

Пісня «Гімн Каменяреві»

VI. У МАНДРІВКУ СТОЛІТЬ...

А як мільйонів куплений сльозами

День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає. І. Франко

1 Вед.: Понад 40 років працював Іван Франко на терені української і світової літератури і науки. Якби зібрати всі твори, перекладені; Франком (знав 15 мов і робив з них переклади) можна, було б укласти багатотомну антологію світової поезії. За обсягом перекладених творів з різних літератур; Іван Франко не має собі рівного у світовій літературі.

2 Вед.: Та попри все-Франко запишається Франком. Стоїть у нашій культурі-як людська совість, як наш національний докір. Він був і залишається нашим Вічним Революціонером. Для нас, що вічно бунтуємо і ніяк не можемо заспокоїтись. Для всіх скривджених і принижених. Навіть сьогодні.

1 Вед.: Які знайдемо слова виправдання перед тими, що прийдуть після нас, за спалену церкву в Нагуєвичах, за зникле при цьому Євангеліє, за сплюндровану могилу батька Івана Франка на місцевому цвинтарі і наругу, вчинену над нею, за спалений музей-садибу Івана Франка?

Читець: «Живи, Іване, сину Якова»

Живи, Іване, сину Якова,

Хрещений потом і слізьми.

Твори, хай наша доля шлакова

Народить крицю в надрах тьми.

Живи, проклятий недолугого,

Лячною підлістю тхора;

Твори, наповнений потугою

Любові. мудрості, добра!

Живи, прикований по молота,

Камінням битий звідусіль.

Твори, нехай душа розколота

Дає словам цілющий біль.

Живи, стережений жандармами,

Шпиками вітаний щодня;

Твори, поганьблений бездарними,

Червивими, як порохня!

Живи, навідуваний хворою

Печаллю темної пори;

Твори, болящий непокорою

І справедливістю, твори!

Живи, між дурнями надутими,

Що пнуться в генії, живи;

Твори, навік припнутий путами

До купин злої мурашви

Живи, підносячи розплющену.

Побиту честь і чистоту;

Твори, задивлений в будущину.

В святої людськості мету.

Живи, незламаний затратами.

Розп'ятий на твердій журбі;

Твори! Тебе народ читатиме

І воскресатиме в тобі! Д. Павличко

2 Вед.: На шляхах нашої суверенності Іван Франко повинен бути з нами. Він вчить нас бути людьми серед людей.

1 Вед.: Завершилася наша мандрівка сторінками життєвої дороги Івана Франка. Сьогодні його ми ще знаємо мало. Дуже непросто осягнути глибину і вишину, панорамність, передбачливість і пересторогу, які живуть у творах Каменяра.

2 Вед.: Приспані не так роками, як запопадливими чиновниками, рядки Франкових книг стоять на чатах, готові прислужитися спадкоємцям його ідей. Тільки істинних, а не перекручених ідей.

/Files/images/shevchenkana/6.jpg

Твори

Франко, І. Я. Зібрання творів [Текст] : у 50 томах / Франко І., ред. Жулинський М. – К.: Наук. Думка, 2008. – 2009 с.

Франко, І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у 50 томах [Текст] / Франко І. – К.: Наук. Думка, 2008. –

Т. 53 : (1876 – 1895) 2008. – 832 с.

Т. 54 : (1896 – 1916) 2010. – 1216 с.

Франко, І. Я. Твори [Текст] : в 2-х томах / Франко І. – К.: Веселка, 1986.

Т.1 : 1986.– 622 с.

Т.2 : 1986. – 557 с.

Франко, І. Я. Коли ще звірі говорили [Текст] : казка / Франко І. – К.: АВІАЗ, 2015. – 64 с. : іл.

Франко, І. Я. Казки [Текст] : Лис Микита. Коли ще звірі говорили / Франко І. – К.: Веселка, 2008. – 215 с. : іл.

Франко, І. Я. Лель і Полель [Текст] : сучасна повість / Франко І., післямова Пасемка І. – К.: Веселка, 2005. – 198 с. : іл

Франко, І. Я. Українська література в 1904 році [Текст] / Франко І., упор. Тихолоз Б. – Львів.: ЛНУ, 2005. – 93 с.

Франко, І. Я. Шевченкознавчі студії [Текст] / Франко І., упор. Гнатюк М. – Львів.: Світ, 2005. – 472 с.

Франко, І. Я. Зів’яле листя [Текст] : лірична драма / Франко І., упор. Ільницького М. – Львів : Каменяр, 2004. – 183 с. : іл.

Франко, І. Я. Створення світу [Текст] / Франко І., передм. Погребенника В. – К.: Обереги, 2004. – 160 с. : іл

Франко, І. Я. Казки [Текст] / Франко І. – К.: Україна, 2003. – 320 с. : іл.

Франко, І. Я. Мойсей [Текст] : перехресні стежки / Франко І. – К.: Наук. Думка, 2001. – 384 с. : іл (бібліотека школяра)

Франко, І. Я. Захар Беркут [Текст] : Образ громадського життя Карпатської Русі в 18 віці / Франко І. – Львів : Каменяр, 1986. – 128 с.

Франко, І. Я. Вибір поезії [Текст] / Франко І. ; пер. Е. Маланюка. – Париж,1956.

-128 с.

Література про Івана Франка

Вербицька, Л. Іван Франко «В плен-ері» [Текст] / Вербицька Л. // Дивослово. – 2011. – №10. – с. 49 – 51

Тихолоз, Б. Таємниця Франкової величі [Текст] / Тихолоз Б. // Дивослово. – 2011. – №10. – с. 44 – 48.

Каневська, Л. Іван Франко. Михайло Драгоманов [Текст] : з нагоди ювілеїв [ 155 років від дня народження І. Франка та 170 років від дня народження М. Драгоманова] / Л. Каневська // Дніпро. – 2011. – №9 . – с. 171 – 175.

Шпольська, Т. Любовна лірика Івана Франка [Текст] / Шпольська Т. // Шк. біб-ка. – 2011. – №7. – с. 92 – 94.

Чечко, Ю. Апостол духу, Каменяр – Іван Франко [Текст] : до річниці з дня народження – 155 років / Чечко Ю. // Шк. біб-ка. – 2011. – №7. – с. 25 – 26.

Чухліб, Л. До істини Франковими шляхами [Текст]: із нагоди 95- річчя від дня смерті І. Франка / Чухліб Л. // Укр. слово. – 2011. – 12 трав. – с. 12.

Головань, Т. Іван Франко як виклик [Текст] / Головань Т. // Літ. Україна. – 2011. – 6 черв. – с. 1 – 2.

Королюк, В. Як Іван Франко підкорив Відень [Текст] / Королюк В. // Голос України. – 2010. – 19 черв. – с. 18.

Пасемко, І. Апостол правди і науки [Текст]: про життя і творчість І. Франка / Пасемко І. // Укр. слово. – 2009. – 14 – 20 жовт. (№41) – с.

Кушнір, Л. Титан, геній і Каменяр [Текст] : [І. Франко] / Кушнір Л. // Позаклас. час. – 2008. – №7. – с. 11 – 12.

Даниленко, Л. Дитина – дивак у художньому світі Івана Франка і Григора Тютюнника [Текст] / Даниленко Л. // Дивослово. – 2008. – №2. – с. 23.

Вертій, О. Виміри української національної ідеї Великого Каменяра (І. Франко) [Текст] / Вертій О. // Дзвін. – 2007. – №8. – с. 140

Павличко, Д. Заповідь пророка [І. Франко] [Текст] / Павличко Д. // Літ. Україна – 2006. – 11 трав. – с. 7.

Грушевський, М. Світлій пам’яті І. Франка [Текст] / Грушевський М. // Світогляд. – 2006. – №2. – с. 34.

Підготувала методист Настичук З. В.

«На струнах слова»

До 115 річниці з дня народження

Семе́на Дмитровича Скляре́нко

(методичне досьє)

/Files/images/__1_~1.JPG

Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до класика

Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині. Батько майбутнього письменника був зубожілим селянином і змушений був шукати заробітків. Перш ніж стати начальником невеличкої Прохорівської пристані, він довго працював на дніпровських суднах матросом. Свою любов до великої ріки батько передав і синові. По закінченні Прохорівської церковно – приходської школи майбутній письменник вступає до Золотоніської гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою.

На той час родина мала свій будинок, який недорого придбали у 1914 році у поміщика, який виїжджав за кордон. У спадок Скляренкам дісталося і піаніно. Семен Скляренко самотужки вивчився грати на цьому інструменті. Євдокія Федорівна (мати) добре знала українську, російську і навіть французьку та німецьку мови, багато читала. Діти Скляренків вважалися освіченою, прогресивною молоддю – всі вони закінчили Золотоніську гімназію.

У перші роки радянської влади Семен організував у селі драмгурток, вів активну просвітницьку роботу. Перші вірші і нариси Семен Скляренко написав у гімназії, друкувався в пресі.

/Files/images/shevchenkana/1.jpg

Будинок по вулиці Шевченка в якому квартирував Скляренко під час навчання в гімназії.

Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. A пізніше й сам почав писати: в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.

Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах “Більшовик”, “Селянська газета”, альманасі “Вир революції”. У Прохорівці доклав багато зусиль, щоб вберегти бібліотеку Михайла Максимовича, зберегти дуб Шевченка. Після армії працює відповідальним секретарем окружної газети "Радянська думка" в Черкасах (нині в цьому приміщенні – редакція газети "Черкаський край"). У 1927 році Скляренко переїздить до Києва, працює в республіканських газетах та журналах.

/Files/images/shevchenkana/2.jpg

Скляренко серед групи екскурсантів на Тарасовій горі у Каневі

Письменник написав багато оповідань, повістей, романів. У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид, Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок: Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою. Розповідаючи про Україну, Скляренко детально говорить про Дніпро, із симпатією пише про сталеварів Дніпропетровська, будівників Дніпрогесу .

…туди, в минувшину далеких днів,

коли діди

орали землю, ставили оселі,

воздвигли городи і частокіл

і в клопоті буденних трудних діл

сади садили, будували села…

…про ті часи далекі й незабутні,

коли діди, прославлені в віках,

виходили на свій великий шлях

за покоління дбаючи майбутні…

Становлення Скляренка як письменника було складним, але він неухильно прогресував. Він наполегливо шукав свою творчу манеру, свій індивідуальний шлях у літературу. Він зростав разом із молодою українською літературою, прагнув збагатити її тематичний діапазон.

Не все вдавалося молодому письменникові. Були прикрі невдачі, невиправдані експерименти, але він ніколи не збочував із обраного шляху.

/Files/images/shevchenkana/3.jpg

Скляренко серед письменників-фронтовиків на пленумі спілки радянських письменників України, 8 липня 1944 .

У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. Його творчість в цей період розкрила не одну грань його таланту. Письменник показав себе майстром воєнного нарису, публіцистичної статті, мініатюри, сатирично – гумористичного оповідання. Він глибше опанував мистецтвом створення типових характерів, відтворення атмосфери описуваної доби, пройшов школу художньої майстерності в жанрі лаконічного оповідання. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю.

Одразу після закінчення війни Семен Скляренко активно включився в громадське й літературне життя. Він друкує оповідання, нариси на воєнні і повоєнні теми.

Звернувся С. Скляренко і до драматургії. 1946 року він опублікував комедію на три дії «Коли пахне яблуками». Це, по суті, був дебют письменника в цьому роді літератури.

Після війни, у 1948 році, виходить збірка його нарисів “Орлині крила” про подвиги молоді на фронтах Другої світової війни.

У 1954 році вийшов роман С. Скляренка “Карпати”.

Визначним досягненням історичної романістики 50—60-х років стали твори С. Скляренка “Святослав” (1959) і “Володимир” (1962).

/Files/images/prezentatsya/4.jpg

В останні роки життя

С. Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі — написати роман про Ярослава Мудрого: 7 березня 1962 року талановитого романіста не стало. Похований на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор А. С. Шаталов; встановлений у 1963 році)

Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві та Прохорівці, гімназію та вулицю у Золотонші. Теплохід "Семен Скляренко" курсував Дніпром. На жаль, нині його не видно...

/Files/images/shevchenkana/5.jpg

Місце поховання Семена Скляренка

Написані ж ним твори продовжують жити, вони близькі людям, тому що цікаво, правдиво розповідають про давноминулі часи, дають читачеві відчуття тієї епохи, наповнені благородними ідеями боротьби за свободу і щастя народу.

Семен Скляренко вніс значний вклад у розвиток української історичної романістики, і його ім’я стало поруч із найвидатнішими представниками цього жанру.

До 115 річниці з дня народження Семена Скляренка рекомендується провести :
Книжкові виставки :

- «Невтомний шукач свободи і слова»

- «Майстер історичного роману»

- «З глибини сторіч»

- «З когорти першопрохідників»

- «Апостол правди»

- «Погляд у майбутнє через минуле»

- «В літопису життя – навіки»

Тематичний вечір :

- «Душа тисячоліть шукає себе в слові»

- «Куди б мене дорога не вела, думки мої із рідною землею»

- «Історичний романіст»

Літературна година:

- «Мій край колиска творчості і праці»

- «Світло української класики»

- «Син Дніпра»

/Files/images/shevchenkana/и.jpg

Твори

Скляренко, С. Д. Твори в 4 Т. [Текст] / Скляренко, С. Д. : Т. 1 Карпати. – К.: Дніпро, 1990. – 408 с.

Т. 2 Карпати Кн. 2-га. – К.: 1990. – 381 с.

Т. 3 Святослав. – К.: 1990. – 624 с.

Т. 4 Володимир. – К.: 1990. – 512 с.

Скляренко, С. Д. Твори в 3 Т. [Текст] / Скляренко, С. Д. : Т. 1 Шлях на Київ. – К.: Дніпро, 1981. – 525 с.

Т. 3 Володимир . – К.: 191. – 486 с.

Скляренко, С. Д. Володимир [Текст] : роман / Скляренко С. Д. – К.: Дніпро, 1985. – 678 с. (Бібліотека української класики «Дніпро»)

Скляренко, С. Д. Легендарный начдив. [Текст] / Скляренко, С. Д.

– К.: Рад. шк., 1985. – 479 с.

Література про Семена Скляренка

З високим ім’ям Кобзаря : уродженці та жителі Черкащини – лауреати Національної Премії України ім. Тараса Шевченка / Сліпець Степан Павлович. – Черкаси: 2011. – с. 52

Шквар, Г. У жоржинах і чорнобривцях прийшов Семен Скляренко до земляків [Текст] / Ганна Шквар // Черкаський край. – 2011. – 28 верес. – с. 4

Спіріна, Т. Наш земляк – Семен Скляренко [Текст] / Тетяна Спіріна // Дніпрова зірка. – 2011. – 16 вересня

Сорокопуд, І. Видатний майстер прози : [про С. Д. Скляренко] / І. Сорокопуд // Струмки могутньої ріки. – Канів : Родень, 1998. – с. 39

Грицай, М. С. Семен Скляренко [Текст] : нарис життя і творчості. / Грицай, М. С. – К.: Дніпро, 1980. – 180 с.

/Files/images/shevchenkana/c.jpg

«Важкий тягар Чорнобильського неба»

(Методичний лист – рекомендація)

«Чорнобиль – тільки лиш маленька віха

загрозливої для людей біди,

він є відлунням ядерного віку,

й, можливо, в нім майбутнього сліди…»

/Files/images/,б.png

В 2016 році минає 30 років від дня величезної трагедії людства, епіцентр людської біди – аварія на Чорнобильській електростанції. Це найбільша в історії людства техногенна катастрофа, яку ще довго відчуватимуть і сучасники і прийдешні покоління.

Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.

26 квітня 1986 року – одна із найскорботніших дат в історії нашого народу, спогад про яку пронизує серце гострим болем. Чорнобиль і досі є незагоєною раною.

Сьогодні Чорнобиль для нас – це майже три з половиною мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це майже 10 відсотків території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця. Та жодна статистика не скаже, скільки людських життів понівечено чорнобильським смерчем, наслідки якого ще відчуватимуть на собі майбутні покоління. Чорнобильська аварія заподіяла багато лиха і шкоди Україні. Сюди можна віднести й виведені з сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста та села, і величезні кошти, витрачені на спорудження "Саркофага", і багато чого іншого. Але найдошкульнішого удару аварія завдала по здоров'ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті: це стосується не тільки наших сучасників, але й багатьох (може й багатьох десятків) прийдешніх поколінь.

Ця трагедія вважається глобальною, найжахливішою катастрофою в історії людства. Масштаби її наслідків охопили майже всю земну кулю. Потерпілі – це не лише люди, які безпосередньо зазнали горя, але й ми з вами. Бо Чорнобиль, більшою чи меншою мірою, торкнувся кожного з нас. Ми, українці, повинні пам’ятати і шанувати героїв, завдяки яким сьогодні живемо. Чорнобиль був, є і буде, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити це постійно.

Пам’ять… Саме вона є рушієм еволюційного поступу в майбутнє й оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. І якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитися у майбутнє.

Своїм відлунням Чорнобильська катастрофа спонукає до пильності. Вона знову і знову примушує замислитися над тим, що науково-технічний прогрес не тільки дає сучасній людині засоби, щоб досягти намічених цілей на шляху цивілізованого поступу, а й вимагає знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки. Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами у різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, житті кожного з нас. Глобальні трагедії наполегливо сповіщають нам, що прийшов час озирнутися і подивитися, як, за рахунок чого і для чого ми живемо.

Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Аварiя на Чорнобильськiй АЕС стала новою вiхою вiдлiку в iсторiї атомної енергетики, показала, наскiльки небезпечна, позбавлена контролю сила атома i як неймовiрно важко вгамувати її.

У центрі світової уваги розбурхана найпотужнішим з 1923 року землетрусом Японія. Землетрус не минув без наслідків для атомної електростанції "Фукусіма–1". Ця аварія на АЕС серйозно скоректує розвиток атомної енергетики в усьому світі. Допускається – якщо наслідки руйнування "Фукусіма" будуть дуже серйозні, це може повністю зупинити розвиток ядерної енергетики в усьому світі.

Знадобилося багато років після аварії на Three Mile Island 1979 року, щоб змінилася громадська думка відносно будівництва АЕС у США. Невідомо, скільки знадобиться часу, щоб виправити негативне ставлення до атомних станцій після подій у Японії та Україні.

Проходять роки пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС. Тривога не полишає людей. Нащадки не раз пом'януть нас словами гіркими й гнівними, бо відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю прийдешнім поколінням.

Напередодні річниці Чорнобильської трагедії з прикрістю можна зазначити, що вона стала поступово витіснятися з нашої пам’яті та зі справ державних іншими гострими політичними та соціально-економічними проблемами. Увага української та світової громадськості до цих проблем останнім часом притупилася. Засоби масової інформації про них згадують лише напередодні чергових дат катастрофи, хоча є про що і писати, і повідомляти повсякчас. Бо наслідки аварії на ЧАЕС і досі не ліквідовані.

Тридцята роковина Чорнобильської катастрофи має стати для українського суспільства не приводом для певних ритуальних дійств, а, насамперед, тією критичною точкою, на яку рівняються і за якою звіряють громадянську зрілість і відповідальність перед тими, хто пішов від нас, хто з нами і хто прийде після нас.

Ми низько схиляємо голови перед учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, і з особливим почуттям їх вшановуємо! Велика Вам подяка і низький доземний уклін! Нехай будуть вдячні та уважні люди до Вас, щодня, щохвилини, завжди!

Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

До тридцятої річниці Чорнобильської катастрофи пропонується провести:
- перегляд літератури
- книжкові виставки
- вечір пам’яті та ін.

ці заходи можна провести за такими темами :

«Страждальна моя Україна»

«Закрита зона»

«Весна отруєна страхом»

«Чорнобиль стукає у серце»

«Майбутнє без Чорнобиля»

«Чорнобильський репортаж»

«Чорнобиль кладовище душ та мрій»

«Довгий слід трагедії»

«Чорнобиль в дозах історичної свідомості»

«Місто що загинуло молодим»

«Аварія що похитнула світ»

«Техногенна катастрофа в історії людства»

«Скрізь, на всьому – тавро біди»

«Не замовкнуть дзвони людської пам’яті»

Вашій увазі пропонується сценарій :

«Чорнобиль не має минулого часу»

Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів та студентів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів та студентів.

На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок.

Бібліотекар. Шановні присутні! Сьогодні ми проведемо вечір-спомин про трагедію Чорнобиля.

Лунає дзвін… Виходять ведучі.

Ведуча. Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.

Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

Полин-трава... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву — полин-трава?

Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

Ранок... Чорний ранок...

26 квітня 1986 року.

О 1 годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я. Мирна, щаслива весна перестала існувати.

Учениця:

Зоря полинова горить

І осяває в дооколі.

Порожні села, ниви голі,

Бур'ян, що з вітром гомонить.

Печать і пустка — на віки.

Мов сльози, роси серебріють.

І страшно, хижо, дико виють

В безлюдній Прип'яті вовки.

Ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку.

Ведуча:

Дно річки вистеляють блискавки,

Метаються в повітрі ластівки,

Громи стрясають луни - перелуни,

І дощ між небом і землею струни

Сріблясто напинає на вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

Куди не глянеш — все мов нереальне.

Стоїть край шляху дерево печальне,

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій,

Лежить село, неначе на картині,

Біліючи хатами на долині.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям у ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає,

Зело і квіти стронцій роз'їдає,

І час пересипається пісками

На полі, що шуміли колосками.

А по ночах, трагічне і фатальне,

На землю ллється світло астральне,

І фантастичне, сіре мерехтіння

Людей, які від наглої біди

Пішли із цього краю назавжди.

Поволі слід за ними заростає,

І дощ свинцевий землю засіває,

І дно ріки встеляють блискавки,

І, розметавши крила, ластівки

Ширяють на чорнобильських вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

Ведучий. Чорнобильська зона...

Звучить фрагмент пісні «Зона» .

Ведуча. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

Через кілька секунд по сигналу тривоги прибули до реактора пожежні на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Дибенко. Вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи людей.

Сьогодні згадаємо тих перших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили собою усіх нас. Це Віктор Дибенко, Володимир Правик, Микола Ващук, Володимир Тищура, Микола Титенок, Василь Ігнатенко... Усього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб із СРСР, зокрема, українців — 350 тисяч.

Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.

Ведучий. Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви.

Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зійде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.

Учениця

У лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода.

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташа, дитина,

Цвіте і сяє далина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина,

Проте, Чорнобильська біда

Не проминула без сліда.

І гіркота пече полинна.

Передчуття терзають злі;

Повторювать все важче й важче,

Що вічно будуть син і мати,

І будуть люди на землі.

Звучить пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину»

Ведуча. Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Природа оживає:

Жасмин цвіте, і трави косять,

І сіно пахне і п'янить.

І йдуть дощі, коли не просять,

І з вітром колос гомонить.

Усе живе жадає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно говорити,

Що над усім чигає смерть.

Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому. Чорнобиль — незагойна рана на тілі нашої землі.

У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення.

Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих.

Ведучий. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.

Учениця

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші, —

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці, пізно в ночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі

І вікна примарливим блиском горять, —

З сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І світять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

Учень

На грані людства, на краю —

У тривозі атомній стою.

Душа тривожить, мов птиця:

А що, як висохне криниця?

Тривожить у полі колос:

Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета,

І річка Прип'ять і річка Лета.

Не все, не все пощезне * світі.

Ще в зорях — сад, земля — у цвіті.

Лист подорожника. Дорога.

Та в серці — атомна тривога.

Учениця

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове,

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка -

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра,

Запала тиша…..

1-й учень Кохану землю вбили без ножа,

Витає смерть невидима над нами,

Волає криком зболена душа,

Димить реактор горя небесами.

2-й учень З колючим терням на чолі вінець.

Земля у зоні — як у домовині...

Хоч лжепророки дзвонять про кінець —

Жива ж душа, і жити в Україні.

3-й учень Кривава тінь від чорного хреста

Лягла степами аж на хвилі моря.

Пекельна зона — дика і пуста,

Гірка, як полиновий присмак горя.

4-й учень Ще б'ється серце, бо ж душа жива.

Хоч рясно зародила садовина —

Та смертю дихає отруєна трава

І плаче стронцієм поранена калина.

5-й учень Хати скресають болем у селі,

Жевріє ранок в голубім віконці,

І півень на трухлявому щаблі

Курчаток будить грітися на сонці.

6-й учень Зіржавіє, згниє колючий дріт,

Натомлена краса зітре кайдани,

Проб'є кровинка товщу чорних літ,

Жива роса загоїть земні рани.

Звучить сумна музика.

Ведуча Одна зозуля кувала в квітні

Вісімдесят шостого року,

Що ці найближчі місяці літні

Вилізуть людям боком.

Вона так настирливо кувала,

Що суне якась навала

Проти духу нашого і тіла.

Чути стук метронома.

Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум'я. Розпочалась пожежа.

Всі учасники виходять. Виконується «Танець вогню» під пісню «Амено».

Танцівниці ставлять запалені свічки на стіл у підсвічник.

Ведуча

Я — вогонь! Язики мого полум'я

Промовляють болючі слова.

Золотим і неміряним полем я

Прошумлю, ніби чорні жнива.

Ведучий Я — вогонь! У потопі моїм не ковчеги —

Тільки дим до небес попливе,

Я не той, що світив у печерах, —

У мені безпросвітність живе.

Ведуча Я — вогонь! Я сидів у бетонній темниці,

Я вам світлим і мирним здававсь,

Та ланцюг мій тримався на нитці

І нарешті дібрався до вас.

Ведучий Я — вогонь! Не чекали від мене цього ви,

І спокійним, як завше, був сон,

Коли рухався я ланцюгово,

Як велить мій глибинний закон.

Інсценівка вірша С. Йовенко

По черзі виходять чотири учениці в чорних хустках, четверта — з дитиною на руках.

Автор Зойкнула Земля чаїним криком:

1-ша учениця Сину, вбережи і захисти!

Автор Вийшла мати і з іконним ликом.

2-га учениця Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Автор Спалахнуло небо, впало крижнем:

3-тя учениця Сину, збережи і захисти!—

Автор Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

4-та учениця йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

Автор

...І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.

Дух і Воля. Небо і Земля.

Ведуча. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.

Його загін першим уступив на лінію вогню, а Володимиру ж лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку.

Ведучий. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима Віктора Кібенока з охорони м. Прип'яті. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.

Ведуча. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався в шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю.

На сцену виходять учні-читці.

1-й учень

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

1-ша учениця

Перший удар на себе...

Перший вогонь на себе...

З полум'ям стали до бою,

З полум'ям смертоносним.

І заступили собою

Світ — що малий, що дорослий.

2-й учень

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах Батьківщини,

Світ – із лугами , лісами,

З ріками і зорею,

З чистими небесами

Над скупаною землею.

Виходить учениця (мати) з немовлям.

2-га учениця

І віддали все, що мали:

Життя — що одне в людини.

Вірю, що врятували

Долю моєї дитини. (Співає колискову.)

Спи мій синочку, спи!

Сплять українські степи,

Вітер з Чорнобиля спить. (2 рази)

Краще його не будить.

Сонечко наше ясне,

Хай нас біда обмине.

В хату не пустим біди —

Треба дитинці рости! (2 рази)

Ведуча. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Серед них і ви, дорогі наші діти.

Ведучий. Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.

Ведуча. А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов'язок до останнього подиху.

Запам'ятайте їхні імена. На все життя запам'ятайте.

Виходять хлопці з портретами, перев'язаними чорними стрічками.

2-й учень

Лейтенанти — хлопці непохитні,

Молоде, вогняне покоління,

Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

3-й учень

Сержанти — мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили...

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

4-й учень

Першим важко: ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугали.

Не до подвигів і не до звершень,

Ви ж собою людство заступали.

5-й учень

Ви з вогнем назавжди подружили,

Сівачі, поліщуки від роду,

Залишили вірності присягу —

Батьківщині. Матері. Народу.

6-й учень

Замуровує душу біль самоти,

Бо не встигли нащадків лишити...

І на цвинтарі чорно волають хрести

На чотири сторони світу!

Ведуча. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...

Це мить не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого вже не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовчання,

У пам'яті нашій клекочуть громи.

Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Чути звук метронома. Хвилина мовчання. Звучить пісня Н. Яремчука «На могилі».

Сценка «Молитва»

Входить мати з дитиною.

Мати. Дитино моя!

Ромашка цвіте — не доторкнись. Трава буяє — не доторкнись.

У бджіл на крильцях доза смертельна. Не доторкнись.

Мати й дитина стають на коліна перед образом Матері Божої.

Дитина

Пречиста Маріє!

Чого твоє серце не вміщують груди,.

Неначе в нім плачуть і стогнуть всі люди?

Чого твоє серце так полум'яніє,

Що кров'ю стікає й сказати не сміє?

Мати

Благаю: відверни незриме,

Невідворотне і страшне:

На цих приречених низинах

Ніхто не сіє і не жне.

Отруєна квітка сльозою стікає,

Дочасно згорають живі пелюстки....

У пеклі земному живем — не вмираєм,

Благаю, Пречиста, людей захисти!

Мати обнімає дитину за плечі. Обоє виходять.

Входять учень і учениця. Звучить «Венгерська рапсодія».

1-ша учениця

Розколовся чорний грім,

Відкотилась чорна битва.

На калині соловей

Цілу ніч читав молитву.

Вмерли зорі, місяць вмер —

Ані кого й ані чого...

На калині соловей цілу ніч Молився Богу.

Бідна роздавлена комаха страждає так само, як помираючий гігант. (У. Шекспірілим житом, З цвітом і ґроном калини, З вічним дитячим сміхом, Що на вустах Батьківщин тиша...

1-й учень

Мла чорнобильська сліпа,

Наче так у світі й треба...

На калині соловей

Цілу ніч ридав до неба.

Облітають літо і літа

Золотом чорнобильського плоду,

Стронцієвим смутком обліта

Дерево вкраїнського народу.

Входить двоє ведучих і дві учениці.

Ведуча. Поля і луки, ліса і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п'є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.

1-ша учениця

Як страшно це: води не скуштувати.

У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро!

І хто посмів знічев'я відірвати

Від губ народу цілого відро?

Дивлюсь на землю, на річкові води

І думаю, аж чорна від журби.

А нам казали: «Ви царі природи»...

А ми ж насправді — атома раби!

Ведучий. Чорний круг невідомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.

Офіційна довідка (середина травня 1986 року ): із зони вивезено понад 90 тисяч жителів; утрачено 48 000 га земельних угідь; виведено з ладу 14 підприємств; 15 будівельних організацій; втрачено 90 000 м2 житла, 10 400 приватних будинків.

2-га учениця

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів'ях трьох річок.

То хто ж ви є: злочинці, канібали?!

Ударив чорним дзвін і досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас до віку не простять!

Інсценівка вірша В. Бурім «Чорнобиль-трава»

Входять дитина і учень. Звучить «Панорама» П. Чайковського.

Дитина. Намалюй, будь-ласка, радість ї красу.

Учень

І малюю я веселку, квітку і росу,

З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

Дитина. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

Учень

Я малюю лист осінній, схилену вербу.

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі ринуть журавлі.

Дитина. Намалюй мені ще ніжність.

Учень Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

І зелену шовковисту молоду траву.

Дитина. Намалюй, будь-ласка, намалюй біду.

Учень

Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь живу?

А рука сама малює чорнобиль-траву...

Дитина

Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Учень Цю траву зовуть «чорнобиль»,

ця трава гірка..

В ній отрута, смерть, і сльози,

і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій.

Це страшна біда!

Дитина Краще намалюй щось гарне.

Намалюй життя.

А гірку траву чорнобиль

Викинь на сміття.

Учень

Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село,

Намалюю, віру, розу, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Ведуча. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведучий. Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль — трава родини полинових) «Засурмив третій Ангел, — і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...».

1-й учень Впала з неба до долу потривожена

Ангелом зірка.

Покотилась до обрію, збурила

зоряну синь.

На душі стало сумно,

на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава — то полин.

1-ша учениця

Чом же ти, Україно,

материнська вербова колиска,

Знов така мовчазна,

мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози,

і болять твої рани так близько.

Чом не просиш у Бога здоров'я

для діток своїх?

2-га учениця Ти завжди була з Богом,

не нужденна ні хлібом, ні сіллю.

Як допустила, щоб скалічили душу свою.

Впала з неба зоря, покотилась

Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись

до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою.

Встань, моя Україно, простягни

свої руки до неба,

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

3-тя учениця Князівська земле!

Плачуть твої предки

Трагічним сном, століттям замалі,

Чорнобиль був, Чорнобиль попередив

Про те, що може статись на землі.

Чорнобиль був і є, і завжди буде

В серцях дитячих, мов набатний дзвін.

Ані душа, ні розум не забуде,

Що долю багатьом скалічив він.

5-та учениця Радіаційна днина б'є на сполох,

Радіаційні стогнуть небеса.

Двадцятий вік як доля, а не спомин.

Як хліб душі, як мамина сльоза.

6-й учень Та Бог дав нам життя і треба жити,

Щоб не музейним експонатом стати,

А вирости людьми і так творити,

Щоби нічим нікого не лякати.

Учні-читці виходять. Звучить мелодія.

Ведучий. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

Ведуча. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн. чоловік, тобто кожний п'ятий. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками: скорочування народжуваності та збільшування смертності населення. У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70 % від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.

Ведучий Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!

Громадськість стурбована розбудовою існуючих АЕС, експлуатація яких не дає цілковитої гарантії безпеки для людей і природи.

Бібліотекар. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

Лунає гул дзвонів. Запалюють свічки.

Ведуча. Мимоволі хочеться гукнути: «Люди! Схаменімося! Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з нас.

Коли ми цей урок за своїм,

Що, ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про зони,

Про землі й води, жита срібний дзвін,

Щоби ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишити своїм?

Бібліотекар. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії;

1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди);

2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошт у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);

3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).

Ведучий. Урятований світ. — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...

Ведуча О Боже Великий, наш Боже, наш Боже!

Дай певність на радість,

умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час

лиха й випроби,

Щоб змився дощами пекельний

Чорнобиль...

Бібліотекар. Хоч минуло 30 років з того трагічного дня, наслідки Чорнобильської трагедії відчуваються сьогодні. Збільшились захворювання та смертність людей, поширились дитячі захворювання. Ми, нинішнє покоління, повинні робити все можливе, щоб зберегти своє життя і життя майбутніх поколінь: дбати про чистоту землі, насаджувати дерева, прикрашувати землю квітами, травами, не забруднювати ріки, ставки та джерела.

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято, 26 квітня це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання: «Хто я? Для чого живу на цьому світі ? Як живу ? Чим можу допомогти іншим людям?»

На цьому наш вечір закінчено, дякуємо Вам за увагу !

Звучить тихо приємна музика , ведучі та гості залишають зал.

/Files/images/shevchenkana/ь.png

Список використаної літератури та література що є в бібліотеці:

Токаревський, В. Чорнобильська зона : статус – кво, що влаштовує всіх [Текст] : розмова з директором інституту проблем Чорнобиля, доктором фіз. – мат. наук, професором Володимиром Токаревським / вів Станіслав Прокопчук // Уряд. кур’єр. – 2013. – 26 квіт. – с. 8 – 9.

Радіація в навколишньому світі [Текст]: матеріали до бесід з учнями // Позакласний час. – 2013. – № 5-6. – с. 59-61.

Андреєв, Ю. «Уклонімось тим, хто врятував людство від ядерної загрози» [Текст]: розмова з Президентом Всеукраїнської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» / вів Микола Петрушенко // Уряд. кур’єр. – 2013. – 14 груд. – с. 8.

Той квітень не забути нам повік [Текст]: кн. 2. Вони врятували світ від ядерного лиха : документальна повість на основі свідчень очевидців – учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС /записали Є. Брусліновський, А. Дмитренко за участю М. Руденченка. – Канів: Чабаненко, 2011. – 134 с.

Вяткіна, Є. Черкащина вшанувала пам'ять Чорнобиля [Текст] /Євгенія Вяткіна // Молодь Черкащини. – 2011. – 27 квіт. – с. 4

Ядерне лихо кордонів не має [Текст]: cаміт // Уряд. кур’єр. – 2011. – 20 квіт. – с. 2

Той квітень не забути нам повік [Текст] : документальна повість на основі свідчень очевидців – учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС /записав Є. Брусліновський. – Канів: Чабаненко, 2008. – 80 с.

Біль і тривого Чорнобиля [Текст] /упор. Сафонов Ю. В. – К.: «Київ правда», 2006. – 288 с.: іл.

Черкаський біль Чорнобиля [Текст] /упор. Онищук М., Семенець В. – Черкаси: Чабаненко, 2006. – 164 с.: іл.

Проблеми Чорнобиля [Текст] : науково – технічний збірник. Вип. 15 /заг. ред. В. М. Щербін. – Чорнобиль: «Укриття», 2004. – 152 с.

Савченко, О. Атомний форс-мажор [Текст] /Записав В. Павлюк // Черкаський край. – 2003. – 25 квітня. – с. 3.

Корпань, О. Відлуння Чорнобильської катастрофи [Текст]: проблеми та шляхи подолання // Черкаський край. – 2004. – 23 квітня. – с. 3.

Здорове оточення дітям // Черкаський край. – 2003. – 4 квітня. – с. 2

Дзвони Чорнобиля стукають у наші серця // Черкаський край. – 2003. – 5 березня. – с. 6

Загреба, М. Пропусти Чорнобиль крізь серце [Текст] : фотокнига / Загреба М. – К.: Спалах, 2002. – 119 с.: іл.

Чорнобиль. [Текст] Зона відчуження : збірник наукових праць /ред. Шендерович Т. – К.: Наукова думка, 2001. – 546 с.

Чорнобиль – поруч [Текст] : [Фото] / упор. Б. Патона. – К.: Дніпро, 2000. – 198 с.: іл.

Довгань, І. Чи загрожує нам радіація? [Текст] / Радіаційний стан на Черкащині // Черкаський край. – 1999. – 23 квіт. –с. 3

Під полиновою зорею [Текст] : фотонарис про історію та культуру Чорнобильського Полісся /упор. Є. Аристов. – К.: «АртЕк», 1996. – 160 с.: іл.

Голобородько, С. Тривожний голос набату [Текст]: [Чорноб. проблеми Черкащини] // Чер. край. – 1992. – 25 квітня

Картосхема рівня забруднення цезієм – 137 сільськогосподарських угідь та лісів Держлісфонду Канівського району Черкаської області станом на 01.06.1991 р. // Дніпрова зірка. – 1992. – 2 квітня

Фантом [Текст]: сборник документальных и художественных произведений о трагических событиях на Чернобыльской АЭС. – М.: Мол. гвардия, 1989. – 239 с.: ил.

Чернобыльский репортаж [Текст] : фотоальбом /Гуськова Т. В. – М.: Планета, 1988. – 152 с.: ил.

Губарев, М. Зарево над Прип’ятью [Текст]: записки журналиста /Губарев М. – М.: Мол. гвардия, 1987. – 239 с.

Чорнобиль. [Текст] Дні випробувань : книга свідчень /упор. В. Г. Шкода. – К.: Рад. письм. – 1987. – 470 с.

Підготувала методист Настичук З.В.

«Україна поступ незалежності»

(методичний путівник до 25 річниці з дня незалежності України)

/Files/images/незалежність.png

24 серпня Україна святкує 25-й День Незалежності. Як дорого може коштувати незалежність, українці вже знають. В останні два роки за право бути собою заплачено тисячі життів. Але війна з окупантами змусила нас рости. Нам справді є, чим пишатися. Критикувати українські реалії сьогодні не береться хіба лінивий. За 25 роки незалежності Україні не вдалося стати повноцінною демократичною державою європейського зразка. Однак, ці 25 роки не минули безслідно, і за цей час відбулися численні події, які навіки гордо прописалися в історію України. Це моменти боротьби і тріумфу, гордості і перемог, якими незалежним українцям варто пишатися. Україну є за що критикувати, є багато того, що потрібно змінювати і покращувати. Та все ж з моменту проголошення незалежності у нашій країні і у нас самих багато чого змінилося на краще. Переважна більшість покращень пов’язана із тим, що незалежну Україну визнали та почали сприймати як повноцінного гравця світової економіки. Відтак, країна прийняла потік нових товарів та можливостей. Але використовувати їх для власного розвитку ми навчилися цілком самостійно. Навіть якщо наші здобутки не є відверто позитивними, вони роблять нас кращими і сильнішими. Вони роблять націю неповторною.



Ми вибрали для вас 25 позитивних змін України

/Files/images/к.png

Ми підтвердили власну незалежність

/Files/images/в.png

Українці самі створили свою незалежність. Йдеться не лише про державне свято. Ми навчили світ сприймати себе як окрему самостійну націю, а не як населення, що проживає на території десь недалеко від Москви. Сьогодні вже важко знайти іноземця, який би не знав, що Київ – то столиця України.

Ми зрозуміли, що таке патріотизм

/Files/images/ф.jpg

Ми почали усвідомлювати, хто ми, знаємо, чого ми хочемо, розуміємо ціну державності і починаємо вчитися використовувати все це собі на користь.

Ми українізуємося

/Files/images/ч.jpg /Files/images/й.jpg

Наприкінці радянської епохи, в 1980-ті роки, лише у 47% шкіл навчання велося українською мовою, у 2004 році їх стало вже 75%, а у 2013 році — 86%. Говорити українською стало модно. Всього на Землі проживає близько 40 млн осіб, для яких українська є рідною, з них близько 33 мільйонів проживають в Україні. При цьому, за даними компанії Research&Branding Group, кожен другий українець вдома спілкується українською мовою.

Ми навчилися ламати стереотипи

/Files/images/в.jpg /Files/images/а.png

За статистикою, співвідношення україномовних та російськомовних громадян до 2014 року лишалося на рівні 50/50. При цьому переважна більшість російськомовних українців – більше 84% — стверджують, що ніколи не стикалися з мовною дискримінацією. За даними Центру Разумкова, абсолютна більшість (86%) російськомовних громадян сприймають Україну як свою Батьківщину, а переважна більшість (72%) — повністю або скоріше є її патріотами. Події останніх двох років показують, що ми сформували парадоксальне явище – російськомовний націоналізм.

Ми зрозуміли свої права

/Files/images/р.jpg

З моменту проголошення Україна ратифікувала всі міжнародні угоди, спрямовані на захист прав людини. У 1999 - 2005 роках наша країна визнавалася правозахисною організацією Freedom House "частково вільною". У 2006 році організація заявила про присвоєння країні статусу "вільна" за підсумками 2005 року. Однак після обрання Віктора Януковича у звіті 2011 року Freedom House знизив рейтинг України із "вільної" на "частково вільну". Цей статус не змінився досі, втім правозахисники кажуть, що ми, все ж таки, рухаємося у правильному напрямку.

Ми не боїмося захищати власні права

/Files/images/т.jpg

/Files/images/р.png

Досвід двох Майданів показує, що українці не бояться влаштовувати акціїпротесту на захист власних прав та свобод і готові боронити їх навіть ціною власного життя.

Ми стали громадянами

/Files/images/ю.jpg

Українці перестали сприймати себе як просто мешканців певного регіону України. За даними Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва", значно зросла ідентифікація населення з громадянством України. Якщо, наприклад, у 2010 році 51% населення вважали себе в першу чергу громадянами України, натомість 34% позначили себе як жителів міста, села чи регіону, то у грудні 2014 року загальнонаціональна ідентифікація становила 73%, регіональна – 19%. Щоправда, у липні 2015 року ситуація знову дещо змінилася: 66% національної ідентифікації і 27% – регіональної.

Ми зрозуміли, що таке героїзм

/Files/images/л.jpg/Files/images/ь.png

Небесна сотня, добровольці, "кіборги", воїни АТО…

Ми знаємо, що таке втрата

/Files/images/86.jpg

/Files/images/95.jpg

Євромайдан, Крим, війна на Донбасі, збитий "Боїнг"...

Ми оновлюємося

/Files/images/ш.jpg

Соціальні психологи стверджують, що значна частина українців і досі відзначається "совковим мисленням". Але воно вже не домінує. За останні 20 років українці стали більш вільними і розкутими, значною мірою – за рахунок народжених у незалежній державі. В Україні продовжує формуватися новий психологічний тип. Це нова людина, інтелектуальна, яка відчуває себе особистістю.

Ми навчилися вчитися

/Files/images/м.jpg

У Міносвіти стверджують, що студентство сьогодні формує вищі запити щодо того, якою має бути їхня освіта. При цьому студенти визнають, що існуюча система освіти вже не здатна вдовольнити всі їхні бажання і дедалі активніше вдаються до самостійного навчання та вивчення спеціалізованої літератури. За оцінками ЮНЕСКО Україна входить в 10-ку країн з найвищим рівнем грамотності.

Ми навчилися вчитися в інших

/Files/images/10.jpg

Значно зросла кількість українців, які їдуть на навчання за кордон, а потім повертаються застосовувати здобуті знання вдома. За даними Аналітичного центру CEDOS, у 2013/14 році за кордоном навчались понад 46 тисяч громадян України. При цьому, кількість студентів, які виїжджають навчатись за кордон з 2009 року, збільшилась на 82%.

Ми стали серйознішими

/Files/images/11.jpg

Власники книжкових мереж стверджують, що українці відклали в сторону фантастику і детективи і звернули увагу на історичні романи, мемуари політиків та підручники з історії України.

Ми розвиваємо власну літературу

/Files/images/12.jpg

Ще наприкінці 2013 року основною проблемою українські видавці називали засилля російських книг. Зараз же ситуація переломилася. Відвертаючись від Росії, вітчизняні видавництва в очікуванні взаємності першим ділом кидають погляди на Захід. І ми маємо, що їм запропонувати. В Україні за роки незалежності сформувалася ціла генерація талановитих письменників, багато з яких відзначені не тільки національними, а й престижними європейськими нагородами. І зараз, на думку експертів, у зв'язку з тією увагою, яка прикута до країни, для українських авторів відкриється "друге" європейське дихання.

Ми стали більше подорожувати

/Files/images/у.jpg

З моменту проголошення незалежності українці поступово звикли проводити відпустку за кордоном. Ми освоїли країни Європи, призвичаїлися до курортів Туреччини, Єгипту та Болгарії, і почали обирати цікаві маршрути, наприклад, до Шрі-Ланки, не дивлячись на їхню вартість. Цього року, попри кризу, бажання побачити світ також не зникло, просто обирати стали більш бюджетні варіанти мандрівок — наприклад Кіпр або Грецію. Дедалі популярнішими стають мандрівки автостопом.

Ми відкриваємо для себе власну країну

/Files/images/я.jpg /Files/images/г.jpg

Наприкінці 1990-х такого явища, як внутрішній туризм в Україні практично не існувало. Тепер же воно дуже активно розвивається і набирає дедалі більшої популярності. За даними Центру туристичної інформації, цього року українці на 15-20% більше відпочивають всередині країни. Найбільш популярними є курорти Азово-Чорноморського узбережжя, Карпат, Придністров'я та центральної частини України.

Ми відкриваємо нашу країну для іноземних туристів

/Files/images/о.jpg

Безумовно, значний поштовх популяризації туристичної України дало проведення Євро-2012. Бойові дії та нестабільність останнього року, безумовно, вплинули на бажання іноземців відвідувати нашу країну, але не відбили його остаточно. За статистикою, у 2000 році Україну відвідало трохи більше 11 млн туристів, у 2012 році цей показник сягнув 20 млн, у 2013 – 24,6 млн, а у 2014 повернулися до 12,7 млн осіб.

Ми стали креативнішими

/Files/images/13.jpg

/Files/images/2.png

Україна відійшла від безбарвних традицій радянських часів. Ми розфарбовуємо свій побут усіма можливими засобами – починаючи від оформлення кав’ярень та залучення митців до благоустрою міст, закінчуючи організацією арт- фестивалів і майстер класами із оформлення інтер’єрів.

Ми розкриваємо свій творчий потенціал

/Files/images/33.jpg

Поступово зростає кількість мистецьких заходів, які проводяться в Україні. Організатори концертів та різноманітних фестивалів потроху оговтуються від подій останніх двох років і починають відновлювати темпи розвитку власної галузі.

Ми навчилися цінувати комфорт

/Files/images/15.jpg

Після завершення епохи дефіциту, українці почали активно розвивати сферу послуг. Активізація туристичних подорожей цьому значно сприяла. Ми переймаємо традиції європейського сервісу, українські виробники підтягують свою продукцію до європейських стандартів. Ми привчаємо себе до культури споживання і виробляємо власну систему споживчих знань. За роки незалежності зменшилася кількість українців, які вже не "можуть терпіти таке життя". Якщо наприкінці 90-х років до 60% респондентів під час соцопитувань говорили, що "терпіти вже не можна", то зараз переважна більшість схиляється до думки, що жити важко, але в цілому позитивно оцінюють своє соціальне становище.

Ми почали вірити

/Files/images/7.jpg

Дедалі більше українців ігнорують атеїстичне минуле СРСР. В Україні сьогодні спокійно уживаються представники більше ніж 15 конфесій та позаконфесійні віруючі. Найрозповсюдженішими традиційно лишаються православ’я та католицизм. Українська Православна Церква Московського патріархату нараховує 12 700 громад, Київського Патріархату — 4 900 громад, Українська автокефальна православна церква має 1 200 громад. Загальна кількість католиків (всіх обрядів) в Україні, за даними Папського Щорічника, становить 4 801 879 чоловік у 4 293 громадах. Крім того, в країні налічується 10 613 протестантських церков.

Ми навчилися брати на себе відповідальність

/Files/images/8.jpg

Головний приклад – волонтерський та добровольчий рухи. При цьому, за даними Фонду "Демократичні ініціативи", у 2015 році лідерами суспільної довіри стали саме волонтери – їм довіряють 67% українців, не довіряють – 23%, баланс довіри-недовіри становить +44%.

Ми знаємо ціну слова

/Files/images/89.jpg

Ера темників та шаленого тиску на ЗМІ завершилася на початку 2000-х. Її символом став журналіст Георгій Гонгадзе, вбивство якого досі лишається нерозкритим. З того часу показники рівня свободи слова в Україні коливалися. Після "Помаранчевої революції" і до приходу до влади Віктора Януковича свобода ЗМІ вважалася одним із головних здобутків України. Після Євромайдану показники свободи слова, за даними організації "Репортери без кордонів", повільно, але впевнено зростають.

Ми розвиваємо IT-технології

/Files/images/0.jpg

Парадоксальним чином, здолавши один із найнижчих показників комп’ютерізації країни у Європі на початку 1990-х, українці перетворилися на розробників найкращого програмного забезпечення у світі. Експерти ринку кажуть, що такий успіх українських програмістів пояснюється просто – вони отримують високоякісну освіту, що перетворює їх на спеціалістів широкого профілю, які можуть все. За офіційною версією, Україна може стати новим потужним центром ІТ-послуг у Європі, і вже найближчим часом мати річний обіг в цій галузі більше 10-15 млрд доларів.

Ми намагаємося зберегти та удосконалити те що в нас є

/Files/images/=.jpg

Нам не потрібно боятися. Крок вперед робити завжди страшно і важко, але його потрібно робити. Підводячи підсумки 25-річчя розбудови української незалежної держави можна з упевністю сказати: український народ - державний народ; процес державотворення в Україні носить не зворотний характер; альтернативи українській незалежності немає; входження України як рівноправної до сім'ї європейських народів справа часу; подальше політичне прозріння українців, обрання, як виразника їх інтересів, справжньо державницької політичної еліти - справа досвіду (досвід на сьогодення вже достатній); побудова правової, соціально-орієнтованої, демократичної держави з розвинутим громадянським суспільством - стратегічне та історичне завдання української нації.Дізнавайтеся щодня цікаве про рідну країну!

Канівська міська бібліотека ім. Т.Г. Шевченка рекомендує до 25 річниці Незалежності України провести такі масові заходи як :
Усний журнал

«Хай квітне щаслива моя Україна»

Літературна година

«Україно! Ти моя молитва»

Літературно-мистецька година

« Рідна моя Україно»

Тематичний вечір

«Незалежна Україна, гордість нації»

Тематичний вечір

«Моя вишнева Україна»

Книжково-ілюстративна виставка

«Україна в серці назавжди»

Тематичний вечір

«Від декларації до незалежності»

Тематичний вечір

«Тебе благословляю Україно-мати»

Книжково-ілюстративна виставка

«Україна - обличчя нової епохи»

Літературно-музична композиція

«Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо»

Історико-літературна година

«25 років незалежності свободи України»

Тематичний вечір

«Незалежна Україна – обличчя нової епохи»

«Нині свято нашого народу, свято України, її роду» –

День інформації

«Моя Україна – єдина і вільна, я з нею пов’язую долю свою»

Поетичний марафон

«З Україною в серці»

Година державності

«Від родинних цінностей – до багатства нації»

Година державності

«Святиня нашого народу»

Літературно-музичне свято

«Моя, Україно, калиновий край, на крилах пісень ти до неба злітай!»

«Незалежна Україна у вінку європейських країн»

Виставка-панорама

«Немає кращої землі ніж та, що зветься Україна »

Книжково-ілюстративні виставки:

-«Погляд у майбутнє»

-«Усе моє, все зветься Україна»

-«Є найсвятіше слово на землі . Одне. Високе. Світле: Україна!»

-«Моя земля - земля моїх батьків»

-«Живи і міцній, Українська державо!»

-«За справедливу державу, за процвітання України»

-«Знову присягаємо ім'ям матері своєї - України»

-«В Україні наша доля й воля»

-«Народ України вільний народ»

-«Ілюстративна Україна : минуле й майбуття»

-«Європейські орієнтири України»

-«Тернистий шлях до незалежності»

-«Незалежна українська держава – у вимірах часу»

«Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тяжкую минуту.

За неї Господа моліть»

Т. Г. Шевченко

/Files/images/18.jpg

"Музою Шевченка натхненні"

До 75-річчя з дня народження Зінаїди Тарахан-Берези та
до 70-річчя з дня народження Раїси Василівни Танани
(методичні рекомендації)

Музою Шевченка натхненні: до 75-річниці від дня народження З.П. Тарахан-Берези та 70-річчю від дня народження Р.В. Танани: метод. рекомендації / міська бібліотека ім. Т.Г.Шевченка; уклад. З.В. Настичук – Канів, 2014 р.

Висловлюємо подяку за співпрацю З.П. Тарахан-Березі, О.В. Білокінь та біблотекарю музею Т.Г. Шевченка Н.Г. Гаєр.

22 травня 2014 року – відзначатиме своє 75-річчя наша землячка, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, знаний на Батьківщині та світі шевченкознавець, лауреат премії ім. В. Вернадського та Олекси Кобця – Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза.

Народилася Зінаїда Панасівна 22 травня 1939 року у м. Каневі, на Бесарабії, неподалік Чернечої гори. Так змалку входило в її життя шанобливе ставлення до тієї вершини де працював її батько – Панас Минович, де вона з братом Василем обходила кожну стежину.

Рано, задовго до закінчення школи, дівчина зробила свій вибір: філологічний факультет університету, дослідження та вивчення Чернечої гори, наукової історії Шевченкової могили.

Навчання у Київському університеті, участь у пошукових експозиціях навчили ретельно опрацьовувати спогади людей про Тараса Шевченка, працювати з архівними документами, що й лягло згодом в основу багаторічного дослідження історії Кобзаревої могили. Колишні однокурсники пригадували, як Зінаїда Панасівна по закінченню університету у 1962 році від імені випускників філологічного факультету промовляла слово урочистої клятви Тарасу Шевченку на Чернечій горі.

Направлення на роботу випускниця університету отримала на Закарпаття. У селищі Богдан Рахівського району в школі робітничої молоді Зінаїда Панасівна не просто вчила учнів, а й організовувала хор, здійснювала постановки за творами Т. Г. Шевченка на сільській сцені.

Вагомим кроком у пізнанні творчості Кобзаря стало навчання в аспірантурі (1978 р.). Тема її дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філології також присвячена Кобзареві. Саме вона і лягла в основу книги «Тарас Шевченко – поет і художник» (1985 р.)

Зінаїда Панасівна перша хто поєднав Тараса Григоровича Шевченка як поета і художника. В книзі висвітлюється його доля поетичної та мистецької спадщини, простежується історія їх дослідження. На основі значного фактичного матеріалу з рукописної збірки «Три літа» та офорти з альбому «Живописна Україна». Чимало уваги приділено автопортретам, а також поезіям і малюнкам на біблійну й міфологічну тематику. Для літературознавців, мистецтвознавців, викладачів та студентів-філологів, вчителів середніх шкіл.

У 1966 році повертається у Канів, на Чернечу гору, де працює науковим співробітником, заступ-ником директора з наукової роботи, провідним науковим співробітником Шевченківського націо-нального заповідника.

Під час навчання в університеті та роботи в заповіднику вона брала участь у чотирьох наукових експедиціях шевченківськими місцями України, Литви, Росії, Казахстану. ЇЇ праці надруковано в «Шевченківському словнику» (1976 р.), збірниках «В сім’ї вольній, новій», «Українське літературознав-0ство», збірниках праці наукових шевченківських конференцій.

У складі творчого колективу З. П. Тарахан-Береза підготувала перше видання збірника «Із книги народної шани». Під науковим керівництвом Зінаїди Панасівни було створено експозицію музею до 175-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Чимало зусиль доклала дослідниця, щоб відтворити у 1991 році перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю», повернути до Шевченківського меморіалу та реставрувати пам’ятник – хрест 1884 року, встановити Останній шлях Кобзаря на канівській землі, місце де Шевченко мріяв побудувати хату-урочище Мотовиловщина.

У 80-х роках ХХ століття Зінаїда Панасівна зустрічалася із старожилами Канева, які змогли відкрити таємниці, багато десятиріч приховані від пильного ока вчених. Так, 10 липня 1982 року вона зустрічалась із Бондаренком Панасом Аврамовичем (1911р.н.), якому Ликера Іванівна Полусмак (колишня наречена Т.Г. Шевченка) врятувала життя, коли він ще хлопчиком захворів на запалення легень.

Зінаїда Панасівна – надзвичайно скромна жінка, яка змогла зробити величезну роботу, що високо оцінили і оцінять прийдешні покоління українців. Справжньою подією у культурному житті краю стала книга дослідниці «Святиня» – глибоке наукове дослідження історії Шевченкової могили, в якому на основі величезної кількості документальних, історичних, літературних джерел, власних спосте-режень переглянуто й переосмислено майже півтора столітній шлях народу до своєї духовної вершини, до храму людської душі.

«Оспівав хто Тарасову гору?

Хто «Святиню» для нас написав?

І про долю Поета, которий

Всьому світу відомим став?

Гомонять і дуби, і тополі,

Дніпро свою пісню співа;

І лани у широкому полі,

І Поет, як живий, постава».

Записані З. П. Тарахан-Березою свідчення очевидців трагічних сторінок українського народу склали основу книги «Святиня і голодомор» (2003). Автором спогадів стала її мама – Марія Гаврилівна Береза, це її слова: «Не забудьте ж, бо буде гірко мені на тому світі» стали епіграфом видання.

Стараннями Зінаїди Панасівни було започатковано науковий архів заповідника, залучено до його створення відомих краєзнавців Черкащини. Величний літопис Тарасової гори доповнено досі маловідомими сторінками.

Її дослідження як правило, розгортаються в глибокі аналітичні праці. Працюючи над атрибуцією портрета Михайла Щепкіна, побаченою нею у Львові у приватній колекції, вона не лише остаточно встановила його оригінальність, час створення, авторство Тараса Шевченка та особу портретованого, а й зовсім по-іншому подивилася на постать видатного актора та на його взаємозв’язки з Україною, її Пророком, розкрила невідомі досі сторінки його життя та творчості, побачила в ньому не лише російського, а й українського актора. Так народилося науково-популярне видання «Заворожи мені, волхве…: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін», яке вийшло 2012 року. Це результат 30-ти літніх досліджень у царині шевченкознавства. Книгу присвячено 200-літньому ювілею Т. Шевченка та 225-літтю М. Щепкіна. У цьому виданні вміщено також портрет юного Тараса Шевченка, інші документальні раритети, які публікуються в Україні вперше.

«…Ридаю,

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

Зінаїда Панасівна активно працює над науковими обгрунтуваннями історичної основи розвитку Шевченківського національного заповідника, його значення в духовному житті України. Копітка невтомна праця дослідниці по віднайденню та осмисленню першоджерел дозволила повернути із забуття Церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка стане свідченням героїчної і водночас трагічної долі українського народу.

А в осені 2013 року невеличка дерев’яна трибанна церква знову відроджується з сивих віків у Монастирку, під Тарасовою горою, за пам’ятним знаком Івану Підкові, «як символ духовної єдності і мертвим, і живих, і ненарождених дітей України, незнищенності безсмертного духу нашого народу».

Історія Тарасової (Чернечої) гори, життя і творчість Кобзаря стали життєвим покликанням Зінаїди Панасівни. Адже, як стверджує дослідниця, саме Шевченкове слово «допоможе нам нарешті осягнути невмирущі Заповіти нашого духовного батька і передусім – Любові, Єднання та Братолюбія, які сьогодні так необхідні кожному з нас для будівництва Незалежної, Соборної, Демократичної Української Держави».

Бібліотека не може залишити поза увагою 75-річчя від дня народження Зінаїди Панасівни, тому радимо підготувати ряд заходів:

- прем’єра книги;

- літературний вечір-портрет;

- літературна година;

- перегляди літератури;

- книжкова виставка-портрет.

Приблизні теми заходів:

«Мій край – колиска творчості і праці»;

«Знову поезія кличе мене»;

«Мудра людина із щирим серцем»;

«Із джерел мого народу»;

«І лине вічне слово з висоти»;

«Музою Шевченка натхненна»;

«Невтомний дослідник творчості Т.Г.Шевченка»;

«Духовна вершина народу»;

«І вчителем своїм Кобзаря називала»;

Пропонується вашій увазі книжкова виставка-портрет: «Берегиня Канівської святині»

Розділи:

- «Іду з дитинства до Тараса»;

- «Творчий доробок»;

- «Національна святиня України»;

- «Шевченкове слово в віках не старіє»;

Зінаїда Панасівна бджілка, яка наповнює стільники у духовному вулику. За нею не водиться ні чварства, ні зверхності. Людина твердих принципів і високої моралі. Полюбляє поезію. ЇЇ улюблені поети: Т.Г. Шевченко і Л.Українка, Л. Костенко та В. Симоненко. Із місцевих поетів: Л.Кучеренко, Ф. Руденко. А в вільні хвилини вона любить вишивати. Це захоплення ще з юних років. Ще в молоді роки вона була включена в делегацію як шевченкознавець для поїздки в Синому (США) – вперше за кордоном вона представляла Україну в вишиванці. Рекомендується при проведенні вечора-зустрічі використати обрядові та весільні пісні які Зінаїда Панасівна полюбляє ще з дитинства.

Доки поряд з нами будуть жити такі люди, доти душі будуть промовляти до нас, що справжня християнська любов, порядність, скромність, чистота думок і почуттів – ось сенс людського буття.

27 жовтня 2014 року відзначатиме своє 70–річчя наша землячка, заслужений працівник культури України – Раїса Василівна Танана.

Народилася 27 жовтня 1944 року в с. Велика Рогозяна Золочівського району Харківської області. У 1962 році закінчила з відзнакою Велико-рогозянську середню школу. В цьому ж році вступає до Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди на філологічний факультет.

Після його закінчення, з 1967 року працювала вчителем української мови та літератури в Бабаївській середній школі Харківського району Харківської області.

З 1971 року і понині Раїса Василівна працює в Шевченківському національному заповіднику в м. Канів.

З 1971 по 1974 – науковий співробітник відділу «Життя і творчість Т.Г.Шевченка». З 1975 року і по сьогодні – завідувач відділу «Історія Шевченкової могили».

Раїса Василівна Танана відома як дослідниця рідного краю.Вона відшукала і опублікувала матеріали про наших славетних земляків: Г.П. Вараву (українського письменника, громадського і політичного діяча), Я.П. Єрмолаєва (Якима Самотнього, українського поета, громадського діяча), О.О. Андрієвського (українського педагога, історика, літератора-публіциста.

Вона – талановитий організатор, 15 років очолювала профспілкову організацію музею Т.Г.Шевченка. За цей період систематично влаштовувала цікаві новорічні ранки для дітей, вечори відпочинку, екскурсії по Шевченківських місцях, музеях України для колег по роботі.

Систематично бере участь у Міжнародних, Всеукраїнських краєзнавчих та Шевченківських конференціях (Київ, Харків, Черкаси, Луцьк, Житомир, Бердичів, Коростень, Новгород – Волинський, Переяслав – Хмельницький). Здійснює керівництво науковою роботою працівників відділу. Разом з науковими співробітниками відділу у 1991 році побудувала експозицію відтвореного першого народного музею Кобзаря, так званої Тарасової світлиці та кімнати довголітнього охоронця поетової могили Івана Олексійовича Ядловського.

Організовує і проводить спільно з працівниками заповідника, а також науковцями інших музеїв засідання клубу «Тарасова світлиця», інші тематичні заходи як для жителів міста, так і для гостей Канева. Автор путівника про музей Т.Г. Шевченка в Каневі (1978), каталогу про відомого українського скульптора О.М. Кудрявцеву (1983), співавтор книги «Із книги народної шани» (1989), автор буклетів «Тарасова світлиця» (2003, 2004), «Довголітній хранитель Шевченкової могили» (2006) та понад 300 наукових публікацій в Україні та в країнах близького зарубіжжя. Зокрема на сторінках часописів: «Україна», «Дзвін», «Народна творчість та етнографія», «Берегиня», «Музеї України», «Рідний край» та Шевченківських конференцій, у збірниках «В сім’ї вольній, новій» (1984, 1986), у збірнику «Не вмирає душа наша» (2002).

Зокрема, проведено кілька зустрічей з колишніми в’язнями трудового табору, влаштованого німецькою окупаційною владою в 1943 році в музеї Тараса Шевченка. Завдяки її дослідницькій і організаторській роботі було зібрано необхідні документи і матеріали, налагоджені зв’язки з міждержавними організаціями, в результаті чого правління Федерального фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» у 2003 році прийняло рішення визнати Канівський музей Т.Г.Шевченка трудовим табором. Це дозволило понад тридцяти колишнім ув’язненим цього табору отримати статус жертв війни і право на відповідні пільги та компенсацію від уряду Німеччини. За цими матеріалами Раїсою Василівною, у співавторстві з Білокінь О.В. було видано книгу «За колючим дротом» (2008) за спонсорські гроші. В цьому ж році вийшло друком науково-популярне видання Р.В. Танани, написане у співавторстві з Дзимою В.В. «Співець з Чернечої гори». У 2013 році за цю книгу отримано обласну краєзнавчу премію ім. М. Максимовича в номінації «Колективна праця». В 2011 році вийшла книга Раїси Василівни Танани «Тарасова світлиця». У книзі розповідається про історію першого народного музею Кобзаря-Тарасову світлицю, її відновлення на території Шевченківського національного заповідника, про те, яке враження справляє на відвідувачів. Окремий розділ присвячений нащадкам довголітнього охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського. Цілий ряд фотознімків у цьому розділі друкуються вперше.

Раїса Василівна Танана неодноразово нагороджувалась державними нагородами, серед яких Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1989), Подяка Міністерства культури і мистецтв України, ЦК профспілки працівників культури України (1999), почесне звання «Заслужений працівник культури України» (2000), Почесна відзнака Міністерства культури і мистецтв України (2007), Подяка Всеукраїнської спілки краєзнавців (2008).

За допомогою різноманітних форм наочної та масової роботи бібліотека має представити творчість Т. Г. Шевченка, якому присвятила своє життя і творчість Раїса Василівна. Для пошанування творчості Танани Р. В. пропонується організувати такі заходи:

- перегляд літератури;

- книжкова виставка-портрет;

- вечір-зустріч;

- обговорення книги «Тарасова світлиця»;

- літературні години (присвячені творчості Т.Г.Шевченка за участі Р.В.Танани)

Ці заходи можна провести за такими темами:

- «Сторожує хата гору»;

- «Мої кращі святі почуття»;

- «Сторінками Книг вражень»;

- «Цінні реліквії»;

- «Хранитель Шевченківського слова»;

Для книжкової виставки – портрет, присвячену 70-річчю від дня народження Раїси Василівни Танани, пропонується використати таку тему: «Любов до поета пронесла через життя».

Розділи:

- «Невтомна дослідниця заповіді Шевченка»;

- «Вірші його заповідь моя»;

- «Перший народний музей Кобзаря»;

Цитата:

1. «Шевченко мій – «І мертвим і живим…»

До глибини душі цей вірш уразив

Ми українцями зростали з ним –

Не з’яничарився, хто був з Тарасом»

В.Василашко

2. Хто прагне збагнути поезію,

Мусить відвідати край, де її коріння:

Хто хоче зрозуміти поета –

Мусить побувати на його батьківщині.

Й. Гете

Рекомендується провести вечір – зустріч із Раїсою Василівною Танана на тему: «Живучи з Тарасом в серці».

На вечір бажано запросити вчителів української літератури, членів літературної студії «Зорянка», студентів бібліотечного факультету, шанувальників Шевченківської творчості.

Раціонально було б провести читацьку конференцію по книзі Р. В. Танани «Тарасова світлиця». Питання на читацьку конференцію використати відповідно до розділів книги:

1. З історії Тарасової світлиці;

2. Кімната доглядача Шевченкової могили І.О. Ядловського;

3. Сторінками книг вражень «Тарасової світлиці»;

4. Гілки славного роду;

5. «Тарасова Світлиця».

При проведенні масових заходів присвячених 75-річчю від дня народження Зінаїди Панасівни Тарахан – Береза та 70-річчю з дня народження Раїси Василівни Танана пропонується використати вірші: В.Носенко: «Іду до святої могили», «Сповідь Кобзарю», «Прости Тарасе», «Йдемо з дитинства до Тараса»; Ф.Руденко: «Прости нас Тарасе», «Канів’яночка», «Ще по Канівських кручах гуляє гроза»: К.Піка: «З Тарасом», «Вінок Кобзаря», «Нескорений»,«Від роду до роду», «Тарасова Криниця», «Святиня», «Кобзарева весна», «Найрідніше» та ін.

Для проведення вечорів актуально використати українські народні пісні та пісні про Україну. Наприклад: муз. Байкіна

сл. К.Піки – «Кароока моя Україна»

сл. Л.Полтави – «Україна»

сл. В.Сосюри – «Любіть Україну»

сл. О.Кобця – «Я люблю…»

сл. Т.Шевченка – «Думи мої»

сл. К.Судакової – «Дніпре привільний»

сл. М.Сливки – «Молюсь за тебе Україно»

Література:

Основні видання праць З.П. Тарахан – Берези:

Святиня: наук.-іст. літопис Тарасової гори / З.П.Тарахан-Береза . - Родовід, 1998. - 543 с.: іл.

Тарас Шевченко, Святиня і сучасна Україна / З.П.Тарахан- Береза. - К.: Просвіта, 2001. - 24 с.

Шевченко – поет і художник / З.П. Тарахан- Береза. - К.: Наук. думка, 1985. - 183 с.

Музей Т.Г.Шевченка у Каневі : путівник / З.П.Тарахан- Береза. – Дніпропетровськ : Промінь, 1986. - 181 с.

«Заворожи мені, волхве…»: Тарас Шевченко Михайло Щепкін / З.П.Тарахан- Береза. - К.: Мистецтво, 2012. - 352с.: іл.

Про З.П.Тарахан- Березу:

Дорога до Святині // Літ. Україна. - 1999. - 20 трав. – с. 3

Тарахан-Береза З. П. // Черкащина: універс. енцикл. / авт.- упоряд. В. Жадько. - К.: 2010. - с. 846

Основні видання праць Р. В. Танани:

За колючим дротом (про музей Т.Г.Шевченка в Каневі в роки фашистської окупації). Танана Р.В., Білокінь О.В. - Черкаси, Вертикаль, 2008.

Співець з Чернечої гори (до 100-річчя з дня народження українського кобзаря О. Чуприни). Танана Р.В., Дзима В.В.- Черкаси, Відлуння плюс, 2008.

Путівник. Канівський державний музей – заповідник Т.Г.Шевченка. Танана Р.В., Шпильова Н.М.- Дніпропетровськ, Промінь, 1978.

Список використаної літератури:

Носенко, В. Моє джерело / В.Носенко. - Черкаси: Інтролига ТОР, 2013. - 158 с.

Тарахан – Береза З. П. «Заворожи мені, волхве…» Тарас Шевченко і Михайло Щепкін / З. П.Тарахан – Береза. - К.: Мистецтво, 2012. - 352 с.: іл.

Танана, Р. В. Тарасова світлиця / Р. В.Танана. - Черкаси: Вертикаль, 2011. - 160 с.: іл.

Піка, К. Любов вічна / К. Піка. - Черкаси: Брама – Україна, 2009. - 128 с.

Танана, Р.В. Біобібліографічний портрет / укл. О. В. Білокінь, В. П. Авраменко. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - 28 с.

Яковенко, Т. І. Мадонни [Текст]: Літературно-художнє видання / Т. Яковенко. - Черкаси: Око-Плюс, 2009 .- 64 с.

Панченко - Гейзе, А. Жінка, якою пишається наша земля /Алла Панченко - Гейзе. - Дніпрова зірка. – 2008. – 23 травня.

Байкін, В. Живи в піснях, мій рідний краю ! [Ноти] / В. Байкін. - Канів: Родень, 2001. - 78 с.

Руденко, Ф. Дніпроема /Ф. Руденко. - Канів: Родень, 2000. - 110 с.

Сорокопуд, І. І. Струмки могутньої ріки [Текст]: Канівщина літературна /І.І.Сорокопуд. - Канів: Родень, 1998. - 85 с.

Піка, К. Щедрість [Текст] / К. Піка. - Черкаси: Сіяч, 1993. - 106 с.

Тарахан – Береза З. П. Тарас Шевченко. Святиня і сучасна Україна [Текст] / З. П. Тарахан – Береза. - К.: Наукова думка, 1985. - 183 с.

.

Кiлькiсть переглядiв: 400

Коментарi

  • Paydayloan

    2018-03-19 05:14:05

    online installment loans bad credit installment loans payday loans online instant approval [url=http://installmentloans.bid]credit card debt consolidation loans[/url]...

  • semechkasype

    2017-05-09 06:36:01

    [url=https://семечка-джа.com/nl/%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B5/bubbleberry-reg.html]Bubbleberry hennepzaad stam Bubbleberry[/url] Производитель “Семечка Джа” занимается продажей качественных семян марихуанынаилучших сортов и уже не первый год занимает одну из первых позиций в этом сегменте рынка. Посмотрите как в Америке налажен сбыт канабиса. Например http://www.cannabiscollege.com/ или тут https://www.cancer.gov/about-cancer/treatment/cam/hp/cannabis-pdq. Легализация проходит во всё большем количестве объектов...